Наш довгоочікуваний масечка, або пологи в пологовому будинку при 67 ДКБ

Фото - Наш довгоочікуваний масечка, або пологи в пологовому будинку при 67 ДКБ

Привіт усім! Сподіваюся моя розповідь порадує читачів сайту. :))) Почну з того, що я повинна була лягати в пологовий будинок заздалегідь, так як наш малюк не хотів лягати вниз голівкою, лежав попочкой. Так от, у призначений день я приїжджаю в консультацію, і звідти мене повинні були на швидкій направить в пологовий будинок. Передбачалося, що в першу. На крайній випадок в двадцять шостий або в 27-ий. Я начитавшись про ці пологового будинку була морально готова. Але не тут-то було. Мені дали наряд в серцевий пологовий будинок при шістьдесят сьомому ГКБ.

Хоча за їх частини у мене проблем немає. І ось ми на швидкій з чоловіком покотилися. Радувало лише те, що їдемо з мигалками. ))) Приїхавши туди мене чекало ще одне випробування, мене не хотіли брати, сказали, що немає місця в
патології. Довго вирішували питання, а потім обрадували тим, що покладуть мене в передпологову, поки не свобода місце в патології. Видали свою ночнушку, забрали всі речі, дозволили взяти лише телефон і повели. На очі наверталися сльози, хоч я і розуміла, що всі ми там будемо, але я не була ще до цього готова. Мене рятувало лише те, що я сподівалася на боженьку, що значить так і треба, що потім все буде добре. Так ось привели мене туди, було там дві дівчини. Одна лежала мовчки, а інша дуже навіть покрикувала і стогнала. Коли я зателефонувала чоловікові і мамі, вони були в жаху почувши ці крики. А якого було мені в моєму становищі. Жуть. Потім мені ліжко застелили якимись страшними чорно-сірими
ганчірками і залишили чекати. Я кріпилася, але було дуже складно. Потім прийшла лікар, чудова жінка, дуже мила і спокійна, оглянула мене, сказала, що великий плід, хоча за вагітність я набрала 6 кг.
(Правда в мене своїх запасів вистачало :)))) Так я пролежала 2 години, а потім мене перевели в патологію. Урааааа! Але не тут-то було, пригоди тільки починалися. ))) Так як всі мої речі залишилися в приймальному
відділенні я попросила медсестру передати, щоб мені їх підняли. На що вона мені відповіла: "Сходи за ними сама". Це враховуючи, що ми були на 4-му поверсі, а приймальне відповідно на першому, а я в одній прозорій обтягує ночнушке. Ну я і пішла. Спустилася вниз, відкриваю якісь двері і розумію, що я вийшла туди, де передають передачки, і на мене спрямовані очманілий погляди чиїхось мужів. ))) Я в жаху заходжу в інше приміщення, дивлюся там віконце, виглядаю у нього і бачу знову здивовані погляди цих же чоловіків. Уявляю що вони подумали, ошаліла вагітна в одній ночнушке вештається з переляканими очима.

Вообщем, побрела я назад на четвертий поверх. Підходжу до медсестри, кажу, що не знайшла приймальне, вона мені каже, йди ще раз. Я й пішла. ))) Спускаюся знову туди ж, але в кімнаті де було віконце вже сиділа
дівчина, приймаюча передачки, вона мені і пояснила, що мені треба спочатку піднятися на другий поверх, а потім там десь спуститися на перший. І я знову пішла. ))) Вообщем, з гріхом пополам знайшла я приймальне
відділення і потягла два своїх величезних пакета на четвертий поверх. Досі дивуюся, що не народила в той же день. Це було 14 травня. На наступний день прийшла наш лікар, як виявилося завідуюча відділенням і дві її помічниці, сестри-близнючки. Від них я звичайно в захваті, настільки вони уважні. Мені за всю вагітність не задали стільки питань скільки запитала одна з сестер, що оглядала мене. Потім вся
інформація була передана завідуючої і вона запитала мене як я хочу народжувати. Я сказала, що мені важливо, щоб з дитиною все було гаразд і що безпечніше для нього. На що вона мені відповіла, що краще кесареве,
так як тазове передлежання, хлопчик, великий плід, у мене була дисфункція до вагітності і що взагалі щастя що я завагітніла. На що я погодилася. Ми поставили ПДР на 21 травня. Мені зробили УЗД, воно
показало, що плід максимум 3200, на що всі лікарі мацаючи живіт дуже удівлялісь.Так пройшло п'ятнадцятий число. Дванадцятого коли прийшла лікар я її запитала а раптом у мене почнуться перейми вночі, що мені робити. Вона сказала, що в карті написаний план дій і що мене в будь-якому випадку прооперують. Я і заспокоїлася. У цей день нам дозволили гуляти, так як стояла тридцятиградусна спека. Але я не пішла, побоялася, так як мені стало здаватися, що у мене підтікають води. Вирішила перестрахуватися. А дівчата пішли, налопалісь морозива і повернулися щасливими, лаючи мене, що я не пішла і відмовилася від морозива. А у мене потягував живіт, але я не звернуло на це увагу. Тут я обмовлюся, розмовляючи в цей день з чоловіком, він попросив нашого масечку вилазити з маминого пузика. Ось і допити. Вже ближче годинах до дев'ятої вечора я кажу
дівчатам щось потягує живіт, а вони мені так у тебе напевно сутички. І ми почали засікати. Виходили якісь нерівномірні інтервали, то короткі, то довгі. Але я на всяк випадок пішла до медсестри і попросила покликати чергового лікаря. Після цього потягувати стало вже сильніше. Вообщем, десь через півгодини прийшла лікар.

Подивилася мене на кріслі, що виявилося досить неприємно і сказала, що відкриття один палець і начебто води підтікають. Веліла медсестрам зробити клізму, та в 12 ночі привезти в операційну. Я ось раніше дивувалася, навіщо ж на кесарів відвозять на каталці і запропонувала медсестрам піти самій, а вони мені - як ти підеш з катетером між ніг. Упс. Я цього і не знала. Але ми пережили і цю неприємну процедуру. Привезли мене в операційну, одягли в ночнушку з якоїсь прозорої тканини, якою накривають парники, пристебнули мені руки, вставили катетер в одну руку і одягли прилад міряти тиск на іншу. Потім прийшов анестезіолог і сказав, що доктор затримується на пологах. Так я і пролежала розп'ятою годину і це з переймами-то. Але теж терпимо. ))) І ось операція почалася в о 1 годині ночі 17 травня. Мені зробили наркоз загальний і я провалилася.

Отямилася вже в реанімації. Почала мучити медсестру чи живий здоровий моя дитина. Вона сказала, що все добре, що 2 годині ночі і всі сплять і одягла мені кисневу маску, щоб я напевно мовчала. ))) А я намагалася намацати живіт, чи є він у мене. А він ніби провалився. Тоді-то я й усвідомила що стала мамою. До ранку я так і не змогла заснути, весь час думала про синочка. Медсестра мені сказала пити і ворочатися. Ох як важко це виявилося, адже ліжко було звичайнісінької і не було за що навіть зачепитися. Тоді здавалося, що біль просто жахлива, а зараз я не можу її пригадати. Вранці я дізналася, що в мене народився синочок 4120 і 54 см завдовжки. Ось так УЗД помилилося на цілий кілограм. Потім прийшла педіатр і сказала що добре, що було кесареве, так як у нас був справжній пупковий вузол. Тоді я не надала цьому значення, вже пізніше прочитавши про нього я зрозуміла як це небезпечно і який молодець наш синулька, що не ліг головкою вниз. І велике спасибі лікаря, яка правильно визначила, що треба робити кесарів, лікаря, яка зробила операцію, а також господу богу, якого я всю вагітність кожен день молила про здоров'я дитинки. Вообщем днем мене перевели в післяпологове відділення і ввечері принесли синочка. Яке ж це щастя! Він такий крохотулечка був з пухкими щічками і подвійним підборіддю. Мені здавалося, що красивіше просто не буває. І можна пережити будь-які труднощі, будь-який біль заради такого солодкого грудочки щастя. А зараз нам 2,5 місяці і ми солодко спимо. Це найбільше щастя для нас з татом. На нього неможливо надивитися. Я бажаю всім такого ж дива і щастя! Народжуйте! Удачі вам і здоров'я вам і вашим діткам!


Щаслива мама найкращого синульки.



Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Оцініть, будь ласка статтю
Всього голосів: 1960
Увага, тільки СЬОГОДНІ!